Тривожність – готовність до страху, індивідуальна чутливість до різних стресорів іподразників. Це відчуття неконкретної, невизначеної загрози, нечітке відчуття безпеки, вияв психічного неблагополуччя особистості. Тривожність знижує адаптаційний потенціал дитини, стримує інтелектуальний та емоційний розвиток, перешкоджає ефективній діяльності. Виявляється тривожність у нерішучості, загостреному почутті відповідальності, внутрішній потребі відповідати очікуванням інших, боязкості, невпевненості в собі і своїх рішеннях, емоційний неспокій. Розрізняють ситуативну та особистісну тривожність. Перша викликана певними подіями, ситуаціями, що спричиняють хвилювання, тривогу, передчуття великих неприємностей. Друга (як стан) – стабільна риса особистості, що проявляється у звичайних, повсякденних ситуаціях.
Можливі причини підвищеної тривожності:
- Природна особливість нервової системи(слабкість, астенічність) як риса темпераменту.
- Сформована риса характеру як результат неправильного виховання.
- Особливість захисної психологічної природи – непродуктивний тип мотивації(«орієнтація на уникання невдачі» замість «орієнтації на досягнення успіху»)
- Порушення стосунків з вихователем, однолітками чи в сім’ї. Постійне порівняння з іншими дітьми, перенесення навчальної оцінки, оцінки вчинку на оцінку всієї особистості.
- Авторитарний стиль батьківського виховання в родині (суворий, вимогливий): дитину вчать підкорятися, залежати від влади сильніших, відступати перед авторитетами, а не мати власне«Я», що призводить до пасивності, нерішучості, невпевненості у власних силах, залежності.
- Гіперопіка – оберігання від труднощів, вирішування за дитину усіх її проблем не дозволяє сформуватися навичкам подолання труднощів.
- Авторитарний стиль роботи вихователя: владний суворий, нетерпимий.
- Перевантаження навчанням.
- Висока тривожність вихователя чи батьків, тривожний фон у родинних стосунках.
- Неадекватні вимоги до дитини, які не відповідають її потенціалу і бажанням.
Поради вихователям:
- Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку, складні завдання прирікають малу дитину на невдачу, зниження самооцінки.
- Підтримуйте, говоріть про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання.
- Не порівнюйте досягнень малюка з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози.
- Не допускайте ситуації змагання, публічного виступу.
- Зменшити або усунути тривожність дитини можна за допомогою малювання, фізичних вправ, етюдів, читання художньої літератури, лялькового, настільного театру, ігрової терапії, музикотерапії.
- Бажано не ставити тривожної дитини в ситуації змагання, публічного виступу. Не рекомендується давати тривожним дітям завдання типу " хто перший ".
- Дитяча тривожність часто викликається невідомістю. Тому, пропонуючи дитині завдання, необхідно докладно вибудовувати шляхи його виконання, скласти план: що ми робимо зараз, що потім і т.д.
- Обережно і дозовано використовувати критику, тому що тривожні діти болісно реагують на неї. Намагайтеся не соромити дитини, особливо у присутності його однокласників.
- По можливості пояснюйте новий матеріал на знайомих прикладах
- Частіше звертайтеся до дитини по імені.
- Хваліть дитину навіть за незначний успіх.